 |
|
Відомості про Святу Трійцю складають цілий шар догматичного вчення Церкви.
Одкровення Тройці не належить до звичайного (матеріально-фізичного чи душевного) сприйняття світу людиною.
Розуміння Тройці можливе виключно вірою (абсолютною вірою) в Бога. Саме тому Христос наголошує на навчанні цій істині кожної людини, що приймає хрещення:
"...навчіть усі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа..."
Напочатку Церква не мала потреби формулювати словами свою віру. Порівняно невелика кількість послідовників Вчення Христового та достатня кількість вчителів-пророків, давала можливість сприйняття традиції Бгоспілкування.
До того ж, у перші віки християнства людей хвилювали більш побутові та етичні питання віри, ніж теологічні нюанси. Тому в "Новому Заповіті" немає жорстких меж у визначенні багатьох, важливих на наш розсуд істин. Але згодом, коли Церква вийшовши з меж юдейської спільноти, поширилась на інші землі де зустріла поганські традиції та світогляд, через які за браком віри люди наважились тлумачити Христове вчення, і по-перше Трійцю - своїм розумінням; з'явилась загроза викривлення Церковного вчення, тобто гріха проти Істин, сприйняти які можна лише вірою, а не розумом. Тому на всесвітніх церковних зборах (взагалі їх було сім, вони названі Вселенськими Соборами) Церква спростовуючи лжевчення єретиків, виголосила Догмати - незмінні істини віри про Трійцю, які загалом увійшли до Символу віри.
Коли і як виникали ці формули віровчення, яскраво ілюструє хроніка Вселенських Соборів:
Перший Вселенський Собор (м. Нікея 325р.)
було скликано проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другого лиця Св. Тройці, Сина Божого від Бога Отця, і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння. У Соборі брали участь 318 єпископів, серед яких були св. Миколай Чудотворець, св. Афанасій Великий (він був на той час у сані диякона), та ін.
Собор осудив і відкинув єресь Арія й утвердив неспростовну істину: "Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем." І щоб православні християни могли точно знати істинне вчення віри, воно було ясно і коротко викладено у перших семи членах Символу віри.
Другий Вселенський Собор (м. Константинополь 381р.)
скликано проти лжевчення колишнього аріанського єпископа константинопольського Македонія, який відкидав Божество третього Лиця Св. Тройці, Духа Святого; він учив, що Дух Святий не є Бог, і називав Його творінням або створеною силою, що служить Богу Отцю і Богу Сину так, як ангели.
На Соборі були присутні 150 єпископів, серед яких були: Григорій Богослов (головував на Соборі), Григорій Ниський, Кирило Єрусалимський та ін. Єресь Македонія була осуджена і відкинута. Собор утвердив догмат про рівність та єдиносущність Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином.
Третій Вселенський Собор (м. Ефес 431р.)
скликано проти лжевчення константи-нопольського архієпископа Несторія, який вчив, ніби то Пресвята Діва Марія народила просту людину Христа, з Яким потім Бог з'єднався морально, перебував у Ньому, наче в храмі, подібно до того, як раніше перебував у інших пророках. Тому і Самого Господа Ісуса Христа Несторій називав богоносцем, а не Боголюдиною, а Пресвяту Діву називав Христородицею, а не Богородицею.
На Соборі були присутні 200 єпископів.Було осуджено і відкинуто єресь Несторія і постановлено визнавати з'єднання в Ісусі Христі, з моменту втілення, двох природ: Божої і людської; і визначено: визнавати Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою Людиною, а Пресвяту Діву Марію - Богородицею.
Четвертий Вселенський Собор (м. Халкідон 451р.)
скликано проти лжевчення архімандрита одного з константинопольських монастирів Євтихія, який заперечував людську природу в Господі Ісусі Христі. Захищаючи Божественне достоїнство Ісуса Христа, він припустився крайності і вчив, що в Господі Ісусі людське єство було цілком поглинуте Божеством, тому в Ньому слід визнавати тільки одне Божественне єство. Це лжевчення назвали "Монофізитством" (з грецької - одноприродний), а послідовників його називають "монофізитами".
На Соборі було 650 єпископів. Було осуджено і відкинуто лжевчення Євтихія і визначено істинне вчення Церкви, а саме, що Господь Ісус Христос є Істинний Бог і істинна людина: за Божеством Він вічно народжується від Отця, за людським єством Він народився від Пресвятої Діви й у всьому подібний до нас, крім гріха. При втіленні (народженні від Діви) Божество і людське єство з'єднались у Ньому - як єдиному Лиці - не злитно і незмінно (всупереч Євтихію), нероздільно і нерозлучно (всупереч Несторію).
Шостий Вселенський Собор (м. Константинополь 680р.)
було скликано проти лжевчення єретиків монофелітів, які хоча і визнавали в Ісусі Христі дві природи, Божу і людську, але лише одну Божественну волю. Захисниками і роз'яснювачами істинного вчення Церкви на Соборі стали Софроній, патріарх Єрусалимський, і константинопольський чернець Максим Сповідник, якому за твердість віри відрізали язик і відсікли руку.
Собор осудив і відкинув єресь монофелітів і ухвалив визнавати в Ісусі Христі два єства - Боже і людське, і - за цими двома єствами - дві волі, але так, що людська воля у Христі не противна, а покірна Його волі Божественній.
- - -
Тож, як бачимо із літописів богословської думки, усі помилки, зроблені у спробах пояснити сутність і відносини між Лицями Святої Трійці, цілком пов'язані із світоглядом людини:
1) були спробами знайти та вказати на ієрархію серед Трьох - хто з них Більший.
2) характерним для усіх культур Дуалізмом (поняття про два рівних та протилежних начала у всесвіті, де добре не має спільного із злим та грішним) цей світогляд висував свої вимоги: "Святий Бог і грішна людина - речі несумісні!"
3) до того ж взагалі нелогічна та важка для розуміння ідея Одного (Єдиного) Бога у Трьох Особах (Іпостасях), була приречена поменше на байдужість людей, сторонніх від Церкви.
Можна казати, що за століття, минулі від часів Вселенських Соборів, питання ці залишаються у силі, і також потребують богословської уваги. Але по-перше нам треба зрозуміти що відбувалося на Соборах; з якою метою їх було скликано. Як уже було сказано, загроза що виникла у перших сторіччях християнської епохи, стосувалася тільки Церкви - найважливіших, але внутрішніх Її питань. І хоч відбувалася боротьба ідей та поглядів, це не була боротьба Церкви проти Світу та його ідей.
Дійсна боротьба йшла у серцях людей вірних Богові, це особисто їм загрожували ідеї та поганський світогляд, які поступово проникали до Церкви і починали суперечку із Божим одкровенням, яке не мало із ними нічого спільного.
Саме тому торжество Істини на Соборах ніяк не вплинуло безпосередньо на людей сторонніх та на їх думки.
Взагалі, Церква не є в світі проповідником свого світогляду. Деякі середньовічні експерименти довели, що перш ніж відняти у людини її погляди, треба запропонувати щось набагато краще. Христос пов'язував таке навчання із хрещенням, тобто з наверненням людини.
Тайни віри, можна зрозуміти тільки шляхами самої віри. Світогляд зміниться не раніше, ніж змінимося ми самі. Церква ж, взагалі не обходить суперечок розуму, але долає їх Вона - за допомогою Господа. Віра має в собі відповіді глибші, ніж осягає розум. Тому наголошуючи на вченні про Тройцю, Церква допомагає зрозуміти людині її недосконалість, та знайти відповіді у вірі. Розуміння Тройці не може бути антропоморфним* і примітивним. Поки воно таке - виникатимуть питання і непорозуміння.
Досягнення Вселенських Соборів, є величезною перемогою Істини у Церкві. Бо людині завжди легше обирати логічні пояснення єретиків, ніж осягнути парадоксальні слова віри.
За дверима Церкви так воно і є. Майже усі релігійні секти страждають цими хибними вченнями, що вказує на їх віддаленість від справжньої віри і Бога.
Михйло Москаленко, вчитель храму Св.Тройці
*АНТРОПОМОРФІЗМ - надавання божеству рис людської істоти, її хиб та слабкостей
|
|
